Польща й Румунія не хочуть розширювати експорт українського зерна

Польща та Румунія не планують розширювати можливості для транзиту українського зерна, попри складну ситуацію з експортом аграрної продукції через блокаду Чорного моря. Обидві країни заявляють про готовність підтримувати Україну в межах наявної інфраструктури, однак наголошують: їхні порти, залізниця, автомобільні шляхи та річкові маршрути вже працюють на межі своїх можливостей.

Для України це створює додаткові ризики напередодні нового сезону. Чорноморські порти залишаються ключовим каналом для вивезення зерна, олійних культур та іншої аграрної продукції. Через обмеження морського експорту українські виробники змушені активніше використовувати сухопутні маршрути через країни Європейського Союзу. Проте нинішня пропускна здатність таких коридорів не дає змоги повністю компенсувати втрати морської логістики.

Польща й Румунія не хочуть розширювати експорт українського зерна

У Румунії пояснюють обережну позицію необхідністю захистити власних фермерів. Значні обсяги українського зерна, які проходять через румунську територію, створюють додаткове навантаження на порти та транспортні вузли. Водночас внутрішній ринок країни стикається з проблемою реалізації власної аграрної продукції.

Румунські представники зазначають, що поєднання великого потоку українських вантажів із низьким рівнем води на Дунаї ускладнює роботу логістичної системи. Через мілководдя баржі не завжди можуть перевозити вантажі з повним завантаженням. Це зменшує ефективність річкового транспорту, збільшує тривалість перевезень і спричиняє накопичення продукції в портах.

Інтереси румунських фермерів залишаються одним із головних аргументів Бухареста. Місцеві аграрії побоюються, що постійне надходження значних партій українського зерна може посилити конкуренцію та вплинути на закупівельні ціни. Саме тому Румунія готова допомагати з транзитом, але не погоджується на необмежене збільшення його обсягів.

Румунська влада водночас намагається покращити організацію перевезень. Київ і Бухарест працюють над розвитком прикордонної інфраструктури, спрощенням процедур перетину кордону та посиленням залізничного сполучення. Такі заходи можуть підвищити ефективність уже наявних маршрутів, однак вони не здатні швидко створити нові порти, колії чи автомобільні магістралі.

Чому транзитні маршрути не можуть замінити морський експорт

До початку повномасштабної війни значна частина українського зерна експортувалася морем. Великі судна могли за один рейс перевозити обсяги, для транспортування яких залізницею або автомобілями потрібні сотні вагонів і вантажівок. Після блокування чорноморських шляхів Україна почала переорієнтовувати поставки на західні кордони, дунайські порти та європейські транспортні коридори.

Сухопутна логістика має суттєві обмеження. Українська залізниця використовує широку колію, тоді як у більшості країн ЄС діє європейський стандарт. На кордоні вантажі доводиться перевантажувати або змінювати колісні пари вагонів. Ці операції потребують часу, спеціального обладнання та додаткових витрат.

Автомобільні перевезення також не можуть повністю вирішити проблему. Вони дорожчі за залізничну логістику, залежать від стану доріг, пропускної здатності пунктів пропуску та доступності водіїв. Крім того, великі потоки вантажівок створюють навантаження на прикордонні дороги й можуть провокувати черги.

Дунайські порти стали важливим альтернативним каналом для українського експорту. Проте їхні можливості залежать від глибини річки, погодних умов, кількості барж і доступності перевантажувальних терміналів. Низький рівень води на окремих ділянках Дунаю зменшує обсяги, які можна перевезти за один рейс, а отже, збільшує собівартість доставки.

За оцінками української сторони, через блокаду морських маршрутів у країні може накопичитися до десятків мільйонів тонн зерна. Така ситуація загрожує не лише експортній виручці, а й роботі елеваторів. Якщо складські потужності залишатимуться заповненими, аграрії можуть зіткнутися з нестачею місця для зберігання нового врожаю.

Які наслідки матиме обмеження експорту зерна

Зменшення експортних можливостей безпосередньо впливає на українських фермерів. Виробники змушені продавати зерно за нижчими цінами або відкладати реалізацію врожаю. Водночас витрати на пальне, добрива, техніку, сушіння та зберігання продовжують зростати. Для багатьох господарств це може означати скорочення посівних площ і перегляд планів на наступний сезон.

Проблеми з експортом впливають і на державні фінанси. Аграрний сектор залишається одним із важливих джерел валютних надходжень для України. Кожна затримка з вивезенням зерна означає менші доходи підприємств, нижчі податкові надходження та додатковий тиск на валютний ринок.

Складнощі відчувають і європейські країни, через які проходять українські вантажі. Вони отримують додаткові доходи від транзиту, портових послуг та перевалки, але водночас змушені витрачати ресурси на розширення інфраструктури. Залізничні вузли, дороги, митні термінали та порти потребують модернізації, а такі проєкти неможливо реалізувати за короткий час.

Польща також не планує збільшувати можливості для транзиту української аграрної продукції. Варшава посилається на необхідність враховувати інтереси власного аграрного сектору та поточне навантаження на транспортну систему. Польські посадовці фактично дають зрозуміти, що наявні маршрути можуть працювати в нинішньому форматі, але не готові до необмеженого нарощування обсягів.

Для України це означає потребу в комплексному підході. Йдеться не лише про пошук додаткових пунктів перетину кордону, а й про інвестиції в термінали, склади, залізничні колії, перевантажувальні комплекси та цифровізацію митних процедур. Важливим напрямом залишається також розвиток альтернативних портів і створення умов для безпечного відновлення морського експорту.

Українська влада продовжує звертатися до партнерів у Європейському Союзі із закликом допомогти вивозити аграрну продукцію. Київ наголошує, що проблема має не лише національний, а й міжнародний характер. Україна є одним із важливих постачальників зерна на світовий ринок, тому затримки з експортом можуть впливати на продовольчу безпеку та ціни в інших країнах.

Позиція Польщі та Румунії демонструє межі можливостей європейських сухопутних маршрутів. Навіть за умови політичної підтримки сусідні держави не можуть миттєво подвоїти пропускну здатність залізниць, доріг і портів. Тому подальший розвиток українського експорту залежатиме від узгоджених рішень, інвестицій в інфраструктуру та пошуку безпечних шляхів для роботи чорноморських портів.