Історія сучасної архітектури має своїх магів, які вміють перетворювати бетон і сталь на ефемерні простори. Один з таких — японський майстер, що змушує будівлі мовчки зникати в обрії. Йдеться про архітектора, чиї роботи викликають відчуття, ніби конструкції не стільки стоять у просторі, скільки зливаються з ним, стають частиною пейзажу й повітря. Цей матеріал розповість, чому проєкти Джуньї Ішігамі називають «розчиненням» архітектури, як народжуються його ідеї і які споруди вже стали архітектурними легендами.
Неймовірно: цей японський архітектор створює споруди, що «розчиняються» в повітрі
Джунья Ішігамі — ім’я, що сьогодні асоціюється з точністю, легкістю і неочікуваними експериментами. Раніше він працював у відомому бюро SANAA, а у 2004 році заснував власну студію, де обрав радикально експериментальний шлях. Його архітектура не прагне домінувати над природою; навпаки, вона шукає спосіб існувати разом з нею, іноді так, що межі між будівлею і ландшафтом стають майже невідчутними.
Як працює «невидима» архітектура
Секрет Ішігамі — у поєднанні простих матеріалів та нестандартних технологій. Він часто використовує бетон, метал і скло, проте не як масу, що відтинає простір, а як тонкі елементи, що створюють відчуття легкості. Наприклад, один із його прийомів — створення тонких покриттів або дахів, які оперізують простір без традиційних опор, або бетонні платформи, які ніби «викопані» з землі й знову повертаються до неї.
У роботі з формою Ішігамі поєднує ручні методи й цифрові технології. Спочатку архітектура народжується як експеримент у реальному середовищі: земля, вода, текстура ґрунту. Потім ці природні експерименти сканують і перетворюють на тривимірні моделі, за якими виготовляють деталі — інколи це точне лазерне різання скла чи сталевих елементів. Такий підхід дозволяє зберегти органічність форми, але надати їй точності сучасного виробництва.
Найвідоміші проєкти та філософія
Серед знакових робіт Ішігамі — будинок-ресторан, створений для шеф-кухаря, де інтер’єр буквально «викопали» з землі: бетон заливали у підготовлені форми, потім ґрунт відторгували, створюючи простір, що нагадує археологічні розкопки. Щоб уникнути обсипання ґрунту, застосували традиційні японські методи зміцнення, а скло підганяли по 3D-моделі, щоб ідеально вписати його в нерегулярні отвори між колонами. Результат — інтимний простір, де кухня й ванна ніби «втоплені» в масив, а сімейний стіл перетворений на довгий бетонний острів, що виконує кілька функцій.
Інший яскравий приклад — інститут у префектурі Канаґава, де під тонким сталевим дахом товщиною всього 12 мм простягнуто близько 90 метрів без внутрішніх опор. Дах зі вирізами пропускає світло й вітер, підлога плавно піднімається, стикаючись із дахом на лінії горизонту, і створює відчуття безмежного простору, де студенти можуть сидіти просто на підлозі, спілкуватися або відпочивати. Підлога, покрита водопроникним матеріалом, миттєво вбирає дощ і повертає поверхню сухою.
Мабуть, наймасштабніший проєкт — художній музей у китайському місті Річжао: лінійна споруда довжиною близько кілометра, що пролягла через штучне озеро, з’єднуючи береги. Конструкцію тримають паралельні колони, що піднімаються з дна, а тонкий залізобетонний дах хвилеподібно повторює обриси гір на горизонті. Скляні панелі між колонами навмисно не доходять до підлоги в місцях контакту з водою, і вода вільно проникає в інтер’єр, частково затоплюючи приміщення й утворюючи екосистему, яка живе в ритмі водойми.
Філософія Ішігамі базується на відмові від універсальних рецептів архітектури. Він вважає, що доба єдиних підходів завершилася, і архітектор повинен пропонувати різні відповіді на питання майбутнього, адаптуючись до місця, клімату й потреб людей. Одночасно Ішігамі критикує «істеричну» гонитву за екологічністю, попереджаючи, що надмірні догми можуть привести до одноманітності й втрати індивідуальності у проєктах. Для нього важливіше вміти гармонійно вписувати дивні ідеї в повсякденне життя, створюючи простори, що відчуваються як природне продовження середовища.
Роботи Джуньї Ішігамі — це нагадування про те, що архітектура може бути одночасно технічною і ліричною, точною та поетичною. Його споруди не прагнуть домінувати, вони запрошують до діалогу: з природою, з простором і з людиною. У світі, де часто домінують великі форми і брутальні рішення, його підхід виглядає як ковток повітря — легкий, прозорий та глибоко осмислений.
Категорія: Культура
У Києві створять Український дім фотографії — новий простір для митців