Житлова криза у світі: чому мільярди людей не можуть дозволити собі дім

Світ зіткнувся з житловою кризою, яка вже охопила понад три мільярди людей. За оцінками ООН, людству бракує близько 288 мільйонів домівок. Про причини стрімкого подорожчання житла та рішення міст розповідає Хмарочос.

Власне житло для багатьох родин стало фінансово недосяжним: його середня ціна у світі перевищує річний дохід сім’ї в 11 разів. У Європі та Північній Америці половина орендарів витрачає на житло більш як третину своїх доходів. Водночас держави ЄС спрямовують на житлову сферу в середньому лише 1,2% ВВП.

Криза особливо загострює нерівність між місцевими жителями та іноземцями. Власне житло мають майже 74% місцевих жителів і лише 23% іноземців.

Чому житло дорожчає

Основний тиск на ринок створює швидке зростання міст і подорожчання землі. У розвинених країнах саме ціна ділянок формує близько 80% зростання вартості нерухомості. Водночас інвестори дедалі частіше розглядають житло як об’єкт для спекуляцій, а не як базову потребу.

Ситуацію ускладнюють дорожче будівництво, повільне погодження нових проєктів, скорочення розміру родин і попит на більші площі. Додатково ринок змінюють міграція через війни та кліматичні катастрофи, а також потік туристів і цифрових кочівників до найбільших міст.

За словами дослідника Інституту економіки Барселони Жорді Жофре, попит надмірно концентрується у кількох глобальних мегаполісах, тоді як пропозиція не встигає за ним. Будівельникам бракує землі, а чиновники довго розглядають документи. Це підтверджує опитування Eurocities серед 86 європейських мерів: 76% з них назвали головною проблемою переважання попиту, 71% — високу вартість будівництва, а 60% — нестачу вільних ділянок.

Як міста стримують кризу

Європейські міста намагаються не допустити масових виселень і повернути частину житла з туристичного ринку. У Берліні вартість нової оренди дозволяють підвищувати не більш як на 10% вище місцевої базової ставки. Барселона контролює угоди в найбільш популярних районах.

Амстердам оцінює житло за бальною системою, а забудовників зобов’язує спрямовувати 40% нових квартир під соціальну оренду і ще 40% — під житло із середньою орендною платою. Париж дозволяє здавати туристам основне житло не більш як 90 днів на рік. Барселона планує повністю скасувати ліцензії на туристичні квартири до листопада 2028 року.

Дослідниця Університету Париж 1 Пантеон-Сорбонна Маріона Сегу наголошує, що будівництво нових будинків триває роками. Тому міста, на її думку, мають паралельно обмежувати туристичну й тимчасову оренду за допомогою податків та регулювання.

Окремі мегаполіси розширюють муніципальний і кооперативний житловий фонд. Відень регулярно резервує субсидовані квартири та продовжує будувати муніципальне житло. Париж використовує модель, за якої родина купує квартиру, а земля під будинком залишається у власності спеціальної організації, що зменшує загальну вартість придбання.

Для України питання доступного житла також залишається одним із ключових у процесі відновлення. Про дисбаланс між надлишком і дефіцитом житлових площ та підходи до майбутньої відбудови міст читайте у матеріалі «Житла в Україні забагато й водночас бракує: як відбудувати міста».