Зоряна Білокрай
В Україні формується новий підхід до протидії безпілотним літальним апаратам, у якому ключову роль може відіграти не окремий засіб радіоелектронної боротьби, а ціла мережа взаємопов’язаних систем. Однією з основ для такого підходу називають комплекс протидії технічним розвідкам «Ай-Петрі». Його потенціал полягає у здатності об’єднувати різні засоби виявлення, електронного впливу та фізичного перехоплення в єдиний контур управління.
Потреба в подібній системі виникла через стрімке зростання масштабів застосування дронів. Російські війська використовують одночасно велику кількість розвідувальних, ударних і хибних цілей, намагаючись перевантажити українську оборону. За таких умов навіть сучасна техніка може втрачати ефективність, якщо не має узгодженої системи управління та розподілу завдань.
«Ай-Петрі» як елемент автоматизованого управління
За словами представників розробників, комплекс «Ай-Петрі» створювався не лише як засіб протидії технічним розвідкам. Його програмна частина має вирішувати ширше завдання: забезпечувати автоматизоване бойове управління та координувати роботу різних засобів захисту повітряного простору.
Це принципово відрізняється від підходу, за якого оператор самостійно спостерігає за обстановкою, визначає пріоритети й по черзі передає команди окремим розрахункам. Якщо одночасно з’являються десятки або сотні цілей, людські можливості стають обмеженим ресурсом. Оператор може не встигнути оцінити ситуацію, визначити небезпеку кожного об’єкта та обрати оптимальний засіб реагування.
Головна функція системи полягає не в безпосередньому знищенні дрона, а в координації доступних засобів. Програмно-апаратний комплекс може розподіляти цілі між засобами радіоелектронної боротьби, перехоплювачами та іншими компонентами оборони. Водночас система має враховувати поточну ситуацію: які цілі вже нейтралізовані, які продовжують рух, де з’явилися нові об’єкти та які ресурси залишаються доступними.
Важливим завданням є також узгодження роботи різних систем у радіочастотному середовищі. Неконтрольоване застосування засобів РЕБ може створювати перешкоди не лише для противника, а й для власних каналів зв’язку, навігації та керування. Автоматизована система повинна допомагати розподіляти частотні ресурси таким чином, щоб один засіб не заважав роботі іншого.
Від ситуаційної обізнаності до бойового контуру
В українських військах уже використовуються цифрові платформи, які збирають інформацію з різних джерел і відображають її на спільній карті. Такі рішення підвищують ситуаційну обізнаність, адже командири та оператори бачать більше даних про повітряну обстановку. Проте відображення інформації саме по собі ще не означає автоматизованого управління.
Система бойового управління має не тільки показувати об’єкти на екрані, а й допомагати ухвалювати рішення. Вона може визначати пріоритетність цілей, пропонувати відповідний засіб реагування, стежити за результатом застосування та за потреби змінювати розподіл ресурсів. Саме перехід від простої візуалізації до автоматизованого командного контуру може стати головною перевагою «Ай-Петрі».
До такого контуру потенційно можуть входити радіолокаційні станції, засоби радіотехнічної розвідки, оптичні комплекси, системи РЕБ, мобільні вогневі групи, дрони-перехоплювачі та інші сумісні засоби. Їхня спільна робота дає змогу розподіляти навантаження. Наприклад, одна ціль може бути нейтралізована електронним впливом, інша — перехоплена спеціальним дроном, а щодо третьої система може запропонувати інший доступний варіант реагування.
Такий підхід важливий і з погляду економії ресурсів. Не кожен безпілотник потребує однаково складного або дорогого способу знищення. Якщо система здатна оцінити характер загрози та підібрати відповідний інструмент, це допоможе зменшити витрати й зберегти дефіцитні засоби для більш небезпечних цілей.
Окреме значення має можливість підключення до платформи інших сумісних комплексів. У такому разі «Ай-Петрі» може розглядатися не як ізольований виріб, а як програмна основа ширшої екосистеми протидії безпілотникам. Її ефективність залежатиме від того, наскільки багато різнорідних засобів можна буде об’єднати в єдину мережу без втрати швидкості, надійності та безпеки.
Масштабування залишається головним викликом
Попри значний потенціал, одна система не може самостійно закрити всі потреби протиповітряної оборони. Для роботи в масштабах країни потрібна значна кількість комплексів, стабільні канали обміну даними, захищена інфраструктура та сумісність із технікою різних виробників. Наразі кількість «Ай-Петрі» не відповідає масштабу повітряних атак, а чимало наявних засобів радіоелектронної боротьби працюють окремо й не підключені до спільного управління.
Масштабування також пов’язане з підготовкою персоналу. Автоматизація не означає повну відмову від людини в системі управління. Оператори мають контролювати коректність даних, підтверджувати критичні рішення та втручатися у випадку нестандартного розвитку подій. Тому необхідно поєднати швидкість програмних алгоритмів із професійним досвідом військових фахівців.
Ще одним викликом є захист самої мережі. Противник може намагатися придушити канали зв’язку, вивести з ладу окремі вузли або вплинути на достовірність даних. Через це перспективна система повинна мати резервні канали, розподілену архітектуру та можливість працювати навіть за часткової втрати окремих компонентів.
Водночас поява таких рішень свідчить про зміну логіки розвитку протидронової оборони. У центрі уваги опиняється не окремий комплекс, а здатність усієї мережі швидко виявляти загрози, розподіляти завдання та реагувати на зміну обстановки. «Ай-Петрі» може стати одним із кроків до створення саме такої системи.
Перспектива полягає в переході від набору розрізнених засобів до єдиного автоматизованого середовища. Якщо вдасться масштабувати технологію, підключити до неї різні типи обладнання та забезпечити надійну роботу в умовах активної протидії, Україна отримає новий інструмент боротьби з масованими атаками дронів. У такій моделі важливим стає не лише те, скільки засобів оборони є на озброєнні, а й наскільки ефективно вони взаємодіють між собою.