Голосування українців за кордоном: що думає Віталій Портников

Питання участі українців, які живуть за кордоном, у майбутніх виборах залишається одним із найбільш дискусійних у суспільстві. Повномасштабна війна змінила демографічну картину країни: мільйони громадян були змушені виїхати, облаштувати життя в інших державах, знайти роботу, віддати дітей до місцевих шкіл і водночас зберегти зв’язок з Україною. Саме тому тема голосування українців за кордоном стосується не лише виборчої процедури, а й питання громадянської належності, відповідальності та права впливати на майбутнє держави.

Журналіст і публіцист Віталій Портников вважає, що саме факт проживання за межами України не може автоматично позбавляти громадянина права голосу. Якщо людина продовжує визнавати Україну своєю державою, зберігає українське громадянство, цікавиться подіями в країні та готова пов’язувати з нею власне майбутнє, її позиція не повинна вважатися менш важливою. Для Портникова ключовим є не місце фізичного перебування виборця, а його зв’язок із державою та усвідомлення наслідків власного вибору.

Така позиція особливо важлива в умовах війни. Українці за кордоном не є однорідною групою спостерігачів, які дистанційовано оцінюють події на батьківщині. Багато хто з них підтримує армію, допомагає родичам, бере участь у волонтерських ініціативах, представляє Україну в іноземних суспільствах і щодня стикається з наслідками російської агресії. Частина громадян виїхала тимчасово та планує повернення після завершення бойових дій. Позбавляти таких людей можливості брати участь у визначенні політичного курсу країни лише через вимушене перебування за кордоном було б несправедливо.

Чому право голосу не має залежати від адреси проживання

У демократичній державі громадянство передбачає не тільки набір формальних документів, а й певний політичний зв’язок між людиною та країною. Громадянин має право очікувати від держави захисту, консульської підтримки, доступу до публічної інформації та можливості висловити власну позицію під час виборів. Водночас держава може очікувати від громадянина відповідального ставлення до свого вибору, розуміння українського контексту та готовності дотримуватися законів.

Віталій Портников звертає увагу на принципову різницю між українцями, які тимчасово опинилися за кордоном через війну, і людьми, котрі багато років тому остаточно переїхали в іншу державу та фактично втратили зв’язок з Україною. Проте навіть у другому випадку автоматичне обмеження виборчих прав може бути небезпечним. Визначити, наскільки міцним є зв’язок громадянина з батьківщиною, складно. Людина може рідко приїжджати до України, але підтримувати її фінансово, цікавитися політикою, говорити українською мовою в родині та планувати повернення.

Тому підхід, за якого право голосу визначається виключно місцем проживання, може створити більше проблем, ніж розв’язати. У такому разі мільйони громадян опиняться в ситуації, коли держава визнає їх українцями, але не дозволяє брати участь у формуванні влади. Це породжуватиме відчуття відчуження та може послабити зв’язок діаспори з Україною.

Які аргументи наводять противники участі діаспори

Критики голосування українців за кордоном наголошують, що люди, які не проживають в Україні, не завжди повною мірою відчувають наслідки рішень влади. Вони можуть не користуватися українською системою освіти, медицини та соціального захисту, не сплачувати податки в Україні й не стикатися з повсякденними труднощами, які переживають громадяни всередині країни. Звідси виникає запитання: чи справедливо, щоб виборець, який перебуває в іншій державі, впливав на рішення тих, хто залишився в Україні?

Є й інша проблема — доступ до достовірної інформації. За кордоном громадяни можуть отримувати новини з іноземних медіа, соціальних мереж або від представників різних політичних сил. Частина з них не стежить за українським політичним життям регулярно, а тому може робити вибір на основі неповної чи застарілої інформації. Окремі експерти також побоюються зовнішнього впливу, дезінформації та спроб маніпулювати українськими виборцями через інформаційні кампанії в інших країнах.

Проте ці ризики не є підставою для колективного позбавлення громадян виборчих прав. Подібні проблеми можуть виникати і серед виборців, які живуть в Україні. Низька політична обізнаність, вплив пропаганди або помилкові уявлення про кандидатів не означають, що людину слід усунути від виборчого процесу. Завдання держави полягає у створенні умов для чесної агітації, доступу до перевіреної інформації та прозорого голосування.

Як може змінитися участь українців за кордоном

Окремої уваги потребує практична сторона питання. Для громадян, які перебувають за межами України, важливо забезпечити достатню кількість виборчих дільниць, зрозумілу процедуру реєстрації та можливість своєчасно отримати інформацію про вибори. У багатьох країнах українців проживає значно більше, ніж здатні прийняти традиційні дипломатичні установи. Через це громадянам доводиться долати великі відстані, витрачати кошти та час, а іноді й відмовлятися від голосування через складність процедури.

Перспективними можуть бути сучасні способи організації виборів, однак їхнє впровадження потребує особливо високих стандартів безпеки. Електронне голосування, дистанційна ідентифікація виборців та вдосконалення консульського обліку здатні зробити участь українців за кордоном доступнішою. Водночас будь-які цифрові рішення мають гарантувати таємницю волевиявлення, захист персональних даних і неможливість зовнішнього втручання. Поспішне запровадження технологій без належного тестування може підірвати довіру до результатів виборів.

Не менш важливою є дискусія про політичне представництво громадян, які живуть за кордоном. Велика кількість українців за межами країни означає, що їхні потреби мають бути враховані в програмах політичних сил. Це стосується консульських послуг, збереження української освіти, підтримки тимчасово переміщених осіб, умов повернення, соціальних гарантій та взаємодії з українськими громадами в різних державах.

Позиція Віталія Портникова фактично зводиться до того, що українське громадянство не припиняється через перетин кордону. Люди можуть жити в різних країнах, але залишатися частиною українського політичного народу. Водночас право голосу має поєднуватися з відповідальністю: виборець за кордоном повинен розуміти реалії життя в Україні, оцінювати програми кандидатів і не сприймати вибори як формальність.

Отже, суперечка про те, чи повинні українці за кордоном голосувати на виборах, не має зводитися до протиставлення тих, хто виїхав, і тих, хто залишився. Усі громадяни перебувають у різних обставинах, але їх об’єднує належність до однієї держави. Держава має гарантувати чесний і безпечний механізм участі, а громадяни — використовувати це право свідомо. Саме такий підхід відповідає демократичним принципам і дає змогу зберегти єдність українського суспільства після завершення війни.