Керамічну композицію зі сміття передали до музею Полтави на реставрацію

У Полтаві врятовану від знищення керамічну композицію передали до Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Мистецький твір українського художника-кераміста Василя Мельника свого часу прикрашав басейн Дитячої міської клінічної лікарні. Після ремонту приміщення композицію демонтували, списали з балансу медичного закладу, а згодом вона опинилася серед будівельного сміття.

Тепер панно має отримати професійний догляд і шанс на подальше збереження. У музеї його прийняли для реставрації, дослідження та зберігання. Передача твору до музейної установи стала важливим кроком для повернення цінного об’єкта в культурний простір Полтави.

Як керамічна композиція опинилася серед будівельного сміття

Керамічний твір багато років був частиною оформлення басейну Дитячої міської клінічної лікарні. Подібні монументальні композиції створювали не лише для прикрашання інтер’єрів, а й для формування особливої атмосфери громадських просторів. Вони поєднували декоративність, сюжетність і функціональність, адже ставали невіддільною частиною архітектури будівлі.

Під час ремонтних робіт басейну панно демонтували. Через оновлення приміщення твір більше не планували використовувати в інтер’єрі, а з балансу лікарні його списали. Відсутність належного рішення щодо подальшої долі композиції могла призвести до її остаточної втрати. Керамічні елементи опинилися поруч із будівельними матеріалами та сміттям, де могли бути пошкоджені або знищені.

На ситуацію звернули увагу представники громадської організації «Двіж Лаб». Активісти ініціювали порятунок мистецького об’єкта та звернулися до медичного закладу. Лікарня дозволила забрати композицію, завдяки чому її вдалося вивезти з місця демонтажу та зберегти для подальшого вивчення.

Ця історія демонструє, наскільки вразливими можуть бути твори монументального мистецтва, коли вони залишаються без догляду або втрачають зв’язок із початковим місцем розташування. Водночас вона показує значення громадської ініціативи у збереженні культурної спадщини. Саме завдяки небайдужості активістів керамічне панно не стало частиною будівельних відходів.

Що зображено на панно Василя Мельника

Композиція складається з триптиха та п’яти декоративних тарелей. На керамічних елементах зображені Посейдон і морський світ. Сюжет відповідає призначенню простору, який був пов’язаний із водою, а образи античного божества морів і фантазійних мешканців підводного світу створювали цілісний декоративний ансамбль.

Поєднання кількох частин надає роботі масштабності та дозволяє сприймати її як єдине художнє висловлювання. Триптих формує центральну частину композиції, а декоративні тарелі доповнюють її та розширюють сюжетний простір. Кераміка у цьому випадку виступає не просто матеріалом, а важливим засобом передачі фактури, кольору, рельєфу й образності.

Авторство композиції вдалося встановити за допомогою фахівців. До визначення художника долучилися художниця-керамістка, доцентка Інна Гуржій та народний художник України, професор Олександр Левадний. Саме вони допомогли з’ясувати, що мистецький твір належить Василю Мельнику, одному з відомих полтавських майстрів художньої кераміки.

Встановлення авторства має важливе значення для майбутньої реставрації. Інформація про художника, його техніку та творчий період може допомогти спеціалістам обрати правильні методи роботи з матеріалом. Крім того, атрибуція дає змогу вписати композицію в ширший контекст розвитку українського декоративного мистецтва та полтавської школи кераміки.

Реставрація та музейне зберігання

У Полтавському краєзнавчому музеї композицію мають оглянути фахівці, оцінити стан окремих елементів і визначити обсяг необхідних робіт. Після перебування серед будівельного сміття керамічні деталі могли отримати відколи, тріщини, подряпини або інші пошкодження. Також важливо перевірити, чи збереглися всі частини триптиха та декоративних тарелей.

Реставрація музейного предмета передбачає не лише механічне очищення чи склеювання фрагментів. Спочатку спеціалісти фіксують стан твору, досліджують матеріали, визначають характер пошкоджень і розробляють план консерваційних заходів. Основне завдання полягає у тому, щоб зупинити руйнування та максимально зберегти оригінальну структуру роботи.

Для музейників важливо не просто відновити зовнішній вигляд композиції, а зберегти її автентичність. Надмірне втручання може стерти сліди часу та особливості авторської техніки. Тому реставраційні рішення мають бути обережними, науково обґрунтованими й такими, що дозволять у майбутньому відрізнити оригінальні частини від пізніших доповнень.

Після завершення необхідних робіт твір зберігатиметься у музейних умовах. Це означає контроль температури, вологості, освітлення та безпечне розміщення керамічних деталей. За можливості композицію можуть представити відвідувачам у межах музейної експозиції або тематичної виставки, присвяченої декоративному мистецтву Полтавщини.

Передача панно до музею також допоможе привернути увагу до творчої спадщини Василя Мельника. Його роботи є частиною історії української художньої кераміки та монументального мистецтва другої половини XX століття. Багато творів цього періоду створювалися для шкіл, лікарень, палаців культури, санаторіїв і громадських будівель, однак після реконструкцій вони нерідко опинялися під загрозою знищення.

Василь Мельник жив і працював у 1928–2015 роках. Він був членом Національної спілки художників України, працював у галузях монументальної кераміки, фарфору та декоративного мистецтва. Його твори експонувалися на міжнародних виставках у Франції, Болгарії та Польщі, а нині зберігаються в музейних колекціях Києва, Полтави та інших міст.

Порятунок композиції з басейну має значення не лише для музейної збірки, а й для всієї міської спільноти. Цей випадок показує, що об’єкти, які здаються частиною застарілого інтер’єру, можуть мати значну художню та історичну цінність. Вчасно виявити та зберегти їх допомагають уважність, професійна оцінка й готовність громадян діяти.

Керамічна композиція Василя Мельника отримала можливість пережити демонтаж і повернутися до культурного обігу вже як музейний предмет. Її подальша реставрація дозволить зберегти важливий приклад полтавського декоративного мистецтва та нагадати про необхідність відповідального ставлення до мистецьких творів у громадських просторах.