У ЄС майже на чверть поменшало заяв на притулок: що змінилося

Кількість заяв на надання притулку в Європейському Союзі помітно скоротилася. За перші дев’ять місяців року в країнах ЄС, а також у Норвегії та Швейцарії зареєстрували 452 969 клопотань про міжнародний захист. Це на 24,3% менше, ніж за аналогічний період попереднього року, коли європейські держави отримали 598 575 заяв.

Такі дані оприлюднило Агентство Європейського Союзу з питань притулку. Статистика свідчить про зміну динаміки міграційних потоків: попри те, що Європа залишається одним із головних напрямків для людей, які тікають від війни, переслідувань, політичної нестабільності та економічних криз, кількість нових звернень по притулок зменшилася майже на чверть.

Які країни отримали найбільше заяв на притулок

Найбільше клопотань про надання притулку за звітний період зареєструвала Франція. На її території подали 98 822 заяви. Друге місце посіла Італія, де зафіксували 78 496 звернень. Німеччина, яка раніше тривалий час очолювала європейський рейтинг за кількістю заявників, тепер опинилася на третій позиції — 70 257 клопотань.

Значно менші показники зафіксували країни, які або мають обмежені міграційні маршрути, або рідше стають кінцевим пунктом призначення для шукачів притулку. На Мальті зареєстрували 294 заяви, у Словаччині — 131, а в Угорщині — лише 83. Водночас низькі показники не обов’язково означають відсутність міграційного тиску. На кількість заяв впливають географічне розташування держави, правила реєстрації, контроль кордонів, транзитні маршрути та рішення самих мігрантів щодо країни, у якій вони хочуть залишитися.

Франція, Італія та Німеччина разом прийняли значну частину всіх звернень про притулок. До основних країн призначення також належать Іспанія та інші держави Південної Європи, через які проходять ключові маршрути прибуття. Загалом потоки залишаються нерівномірними: одні країни стикаються з великим навантаженням на системи прийому, тоді як інші реєструють лише кілька сотень або десятків заяв.

Хто найчастіше просить міжнародного захисту

Найбільшу групу заявників у ЄС, Норвегії та Швейцарії становлять громадяни Афганістану. За дев’ять місяців вони подали 52 361 заяву. Серед основних країн походження також Венесуела — 37 294 звернення — та Бангладеш, громадяни якого подали 26 497 клопотань.

Заяви про притулок подавали й громадяни росії — загалом 6 420 звернень. Причини таких звернень можуть бути різними: політичні переслідування, мобілізація, загроза кримінального переслідування, утиски через громадянську позицію або інші обставини, які заявники вважають небезпечними для свого життя та свободи.

У Німеччині найбільше заявників прибули з Афганістану — на них припало 23% усіх звернень. Ще 12% заяв подали громадяни Сирії, а 10% — громадяни Туреччини. Саме ці три групи залишаються одними з найпомітніших у німецькій системі розгляду заяв на міжнародний захист.

Попри загальне скорочення кількості звернень упродовж року, щомісячна статистика може змінюватися. У вересні кількість людей, які вперше звернулися по притулок у Німеччині, перевищила серпневий показник. Це демонструє, що зниження річних значень не означає повного припинення нових прибуттів або стабільної тенденції до зменшення щомісяця.

Скільки заяв подали українці та що означає спад показників

За перші дев’ять місяців у країнах ЄС, Норвегії та Швейцарії зареєстрували 12 182 заяви від громадян України. Найбільше таких звернень надійшло у Франції — 49% від загальної кількості. Польща прийняла 13% заяв українців, Румунія — 6%, а Німеччина — 5%.

Показники щодо громадян України потрібно розглядати з урахуванням особливого правового статусу багатьох людей, які виїхали через повномасштабну війну. Значна кількість українців у Європі користується механізмом тимчасового захисту, а не процедурою індивідуального надання притулку. Тому кількість заяв про притулок не відображає загальної чисельності українців, які перебувають у країнах ЄС, і не може бути прямим показником масштабів вимушеної міграції з України.

Загальне скорочення кількості заяв може пояснюватися одразу кількома чинниками. Серед них — посилення контролю на зовнішніх кордонах ЄС, зміни маршрутів нелегального перетину, домовленості з транзитними країнами, швидше повернення частини людей до країн походження та запровадження нових правил у сфері міграції. Впливати на статистику можуть і сезонні коливання, адже кількість прибуттів часто змінюється залежно від погодних умов та активності перевізників.

Окремим фактором залишається політика європейських держав. Країни ЄС намагаються одночасно забезпечити право на міжнародний захист для людей, які справді потребують безпеки, та зменшити кількість необґрунтованих заяв. Через це уряди посилюють перевірки, переглядають процедури розгляду документів і працюють над прискоренням ухвалення рішень.

Водночас падіння кількості заяв не означає завершення міграційних викликів для Європи. Кількість іммігрантів у ЄС продовжує залишатися високою. За оцінками дослідників, у 2025 році вона досягла рекордних 64,2 мільйона осіб, тоді як у 2010 році становила близько 40 мільйонів. Однак імміграція охоплює не лише шукачів притулку, а й трудових мігрантів, студентів, членів родин громадян ЄС, людей із дозволами на проживання та осіб, які отримали тимчасовий захист.

Міграційне навантаження між країнами розподіляється нерівномірно. Люксембург, Мальта та Кіпр мають особливо високу частку іноземців порівняно з чисельністю власного населення. Водночас основний потік заяв на притулок концентрується в найбільших або найбільш доступних для прибуття державах. Саме тому Франція, Італія, Іспанія та Німеччина регулярно опиняються серед лідерів за кількістю звернень.

Зменшення кількості заяв на 24,3% є важливою зміною для європейської міграційної політики, але не свідчить про зникнення проблеми. ЄС і надалі змушений шукати баланс між прикордонною безпекою, боротьбою з нелегальними перевезеннями людей та дотриманням міжнародних зобов’язань щодо захисту біженців. Подальша динаміка залежатиме від ситуації у країнах походження мігрантів, роботи прикордонних служб і того, наскільки ефективно держави зможуть розглядати заяви та інтегрувати тих, хто отримує право залишитися.