Портников пояснив, чому українська діаспора в США та Канаді різна

Українська діаспора у США та Канаді не є однорідною спільнотою, яка однаково сприймає Україну, війну, політику та власне майбутнє. На її характер впливають час виїзду, регіон походження, рівень інтеграції, місце проживання та зв’язок із новими поколіннями. Саме тому українці в Торонто, Едмонтоні, Нью-Йорку чи Чикаго можуть мати різний досвід і по-різному відповідати на питання про свою ідентичність.

Про це говорив журналіст і публіцист Віталій Портников, пояснюючи відмінності між українськими громадами Канади та Сполучених Штатів. За його словами, поняття «діаспора» часто створює ілюзію єдності, хоча насправді йдеться про велику кількість окремих середовищ. Вони формувалися в різні історичні періоди, мали різні причини для еміграції та проходили неоднаковий шлях адаптації.

Після початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році українські громади за кордоном стали помітнішими. Вони організовують мітинги, допомагають армії, приймають вимушених переселенців, збирають кошти на медичне обладнання та підтримують українську культуру. Водночас ця активність не означає, що всі українці за кордоном однаково розуміють політичні процеси в Україні або однаково бачать своє майбутнє.

Чому українці в США та Канаді мають різний досвід

Українська діаспора в Канаді історично була чисельнішою та помітнішою як окрема етнокультурна спільнота. У багатьох канадських містах українці створювали власні церкви, школи, культурні центри, громадські організації та політичні об’єднання. Особливо значну роль у цьому процесі відіграли переселенці із західноукраїнських земель, які прибували до Канади кількома хвилями.

Канада тривалий час розвивала модель мультикультуралізму, у межах якої етнічні громади могли зберігати мову, традиції та релігійні практики. Для українців це створювало сприятливі умови, щоб не розчинитися повністю в суспільстві. Українська символіка, фестивалі, пам’ятні заходи та освітні ініціативи стали частиною культурного життя багатьох провінцій.

У США ситуація була дещо іншою. Українці частіше жили у великих містах, де поруч існували десятки різних етнічних груп. Значна частина переселенців швидше інтегрувалася в американське суспільство, будувала професійні та соціальні зв’язки поза межами української громади. Це не обов’язково означало втрату походження, але часто призводило до того, що українська ідентичність ставала більш приватною та родинною.

Важливим є і чинник поколінь. Для людей, які народилися в Україні або прибули до Північної Америки в дорослому віці, зв’язок із батьківщиною зазвичай є безпосереднім. Для їхніх дітей та онуків Україна може бути передусім родинною пам’яттю, мовою предків, традиціями та історіями, а не щоденним політичним досвідом. Тому реакція різних поколінь на події в Україні може відрізнятися.

Українська діаспора не є єдиним організмом. Це мережа громад, родин, церков, культурних товариств, волонтерів, підприємців і нових переселенців. Між ними існують спільні цінності, але немає повної тотожності поглядів. Одні зосереджені на допомозі Україні, інші більше переймаються локальними проблемами, а частина людей прагне зберегти культурне коріння без активної участі в політичному житті.

Альберта, сепаратистські настрої та уроки для України

Окрему увагу Портников приділяв процесам у канадській провінції Альберта, де час від часу виникають розмови про більшу автономію або навіть можливість відокремлення від Канади. Порівняння таких настроїв із подіями, які свого часу розгорталися на Донбасі, не означає прямої схожості ситуацій. Йдеться радше про необхідність розуміти, як накопичуються регіональні образи, економічні суперечності та відчуття віддаленості від центральної влади.

Альберта має власну специфіку. Провінція є важливим енергетичним центром Канади, а її мешканці нерідко вважають, що федеральний уряд недостатньо враховує місцеві інтереси. Економічні питання, суперечки щодо податків, природних ресурсів та повноважень провінцій можуть посилювати відчуття несправедливості. Проте канадські інституції, політична система та рівень безпеки суттєво відрізняються від українських реалій.

Донбас перед початком російської агресії також мав складний комплекс проблем: економічну залежність, слабкі державні інституції, інформаційний вплив росії, соціальне розчарування та політичне протистояння. Кремль використав ці суперечності для руйнування українського суверенітету. Тому головний урок полягає не в механічному ототожненні Альберти й Донбасу, а в розумінні того, що регіональні відмінності потребують постійного діалогу з центром.

Для України це особливо важливо після завершення війни. Держава матиме справу з різними регіонами, різним досвідом окупації, переміщення, втрат і відновлення. Якщо центральна влада не пояснюватиме свої рішення та не залучатиме місцеві громади, суспільні суперечності можуть посилюватися. Водночас зовнішні сили завжди намагатимуться використовувати внутрішні конфлікти у власних інтересах.

Чи готова Україна до повернення громадян

Після 2022 року за межами України опинилися мільйони людей. Частина з них планує повернутися після завершення бойових дій, однак рішення залежатиме не лише від безпекової ситуації. Люди оцінюватимуть можливості працевлаштування, стан освіти та медицини, доступність житла, рівень доходів, соціальні гарантії й перспективи для дітей.

Повернення громадян не відбудеться автоматично. Навіть ті, хто щиро хоче знову жити в Україні, за кордоном уже створили нові соціальні зв’язки, знайшли роботу, віддали дітей до шкіл або придбали житло. Україна має запропонувати не заклики, а зрозумілі умови для повернення. Це стосується не тільки великих міст, а й малих громад, які потребуватимуть фахівців, підприємців і активних мешканців.

Підготовка до повернення має включати відновлення інфраструктури, прозорі правила для бізнесу, програми працевлаштування, психологічну підтримку та визнання освітніх і професійних кваліфікацій, здобутих за кордоном. Важливо також уникати протиставлення тих, хто залишався в Україні, і тих, хто був змушений виїхати. Обидві групи пережили війну, але в різних умовах.

Українці, які залишаться за кордоном, також можуть відігравати важливу роль. Діаспора здатна підтримувати дипломатичні контакти, пояснювати іноземним суспільствам українську позицію, розвивати культурні проєкти, залучати інвестиції та допомагати у відбудові. Проте для цього потрібна сучасна взаємодія між державою та громадами, без спроб перетворити діаспору на єдиний політичний механізм.

Погляд на українців у США та Канаді як на одну спільноту вже не відповідає реальності. Це різні покоління, міста, регіони, професійні середовища та життєві історії. Їх об’єднує походження й підтримка України, але форми цієї підтримки можуть бути різними. Саме розуміння цієї різноманітності допоможе Києву вибудувати ефективну політику щодо громадян за кордоном і підготуватися до складного, але необхідного процесу національного повернення та відновлення.