Пономарьова Мар'яна
На тлі останніх заяв і рішень американської адміністрації в соціальних мережах дедалі частіше з’являються запитання до українців, які проживають у США: чому вони не виходять на масові протести та не демонструють активнішої реакції на політику Дональда Трампа. Для частини українського суспільства в Україні така ситуація може виглядати дивною або навіть розчаровувати. Складається враження, що українська діаспора в Сполучених Штатах мала б одразу організувати масштабні акції на підтримку України.
Однак реальність значно складніша. Українці в США не є однорідною групою з єдиною політичною позицією, спільним досвідом і однаковим розумінням ефективної боротьби. Серед них є громадяни США, тимчасові переселенці, студенти, працівники, люди старшого віку, представники кількох хвиль еміграції та ті, хто лише нещодавно почав облаштовувати життя за океаном. Їхня поведінка залежить не тільки від ставлення до України, а й від правового статусу, роботи, фінансових можливостей, політичної культури та особистого досвіду.
Українська громада у США не має єдиного голосу
Перша причина — різноманітність української діаспори. Під словом «українці в Америці» часто помилково об’єднують усіх людей українського походження. Проте між тими, хто народився у США в українській родині, емігрував кілька десятиліть тому, приїхав після початку повномасштабної війни або тимчасово перебуває в країні, існують значні відмінності.
Для одних політичний протест є звичною формою громадянської участі. Інші вважають, що краще працювати через українські організації, писати звернення конгресменам, брати участь у виборчих кампаніях, проводити зустрічі з місцевими політиками або збирати кошти. Хтось підтримує Україну через релігійну громаду, волонтерську мережу чи професійне об’єднання, але не вважає вуличну акцію ефективним інструментом.
Важливо також враховувати різницю між політичними поглядами. Не кожен українець у США підтримує одну й ту саму партію або однаково оцінює дії президента. Частина громадян може голосувати за республіканців, інші — за демократів, а ще хтось узагалі не бере активної участі у виборах. Спільне походження не гарантує повної політичної єдності.
Друга причина — протест не є єдиним способом підтримати Україну. Гучна акція на вулиці помітна для медіа та соціальних мереж, але вона не завжди означає реальний політичний вплив. У США важливу роль відіграють системна робота з представниками влади, контакти з офісами сенаторів і членів Палати представників, участь у публічних слуханнях, листи виборців, пожертви та локальна адвокація.
Для американської політичної системи значення має не лише кількість людей на площі, а й те, наскільки послідовно громадяни формулюють свої вимоги та чи можуть вони донести їх до тих, хто ухвалює рішення. Тому українські активісти можуть діяти менш помітно, але регулярно: проводити зустрічі, готувати аналітичні матеріали, спілкуватися з журналістами, організовувати благодійні заходи та пояснювати американцям наслідки російської агресії.
Чотири ключові причини пасивності на вулицях
Третя причина — страх втратити роботу, статус або відчуття безпеки. Для багатьох українців у США питання участі в протестах пов’язане не тільки з переконаннями. Люди можуть залежати від роботодавця, мати нестабільний дохід, проходити імміграційні процедури або намагатися продовжити легальне перебування в країні. У такій ситуації публічна політична активність здається ризикованою, навіть якщо людина щиро підтримує Україну.
Особливо обережними можуть бути ті, хто має тимчасовий статус, очікує на документи або не впевнений у майбутньому своєї родини. Вони не завжди хочуть потрапляти в об’єктиви камер, вступати в конфлікти чи ставати предметом уваги незнайомих людей. Для батьків маленьких дітей участь у багатогодинній акції також може бути складною. Відсутність на протесті в такому випадку не свідчить про байдужість, а часто є наслідком життєвих обставин.
Крім того, вуличні протести у США можуть бути політично чутливою подією. Учасники ризикують зіткнутися з агресивними опонентами, провокаціями або суперечками всередині самої громади. Не всі готові брати на себе такі ризики, особливо якщо не розуміють, чи матиме акція конкретний результат.
Четверта причина — втома, розчарування та інша оцінка ефективності. Українці, які живуть за кордоном після початку великої війни, часто перебувають у стані постійного емоційного напруження. Вони одночасно переживають за рідних, працюють, навчаються, допомагають армії, підтримують волонтерські ініціативи й намагаються адаптуватися до нового середовища. У таких умовах не кожна людина має сили регулярно виходити на демонстрації.
Частина громади могла втомитися від символічних акцій, які привертають увагу лише на кілька годин. Люди хочуть бачити конкретний результат: рішення на користь України, посилення санкцій, військову допомогу, захист українців у США або тиск на агресора. Якщо протест не має зрозумілої мети, організаторів і подальших кроків, його можуть сприймати як емоційний жест, а не як дієвий інструмент.
Водночас політична пасивність не завжди означає відмову від підтримки України. Людина може не брати участі в мітингу, але щомісяця донатити, допомагати українським біженцям, перекладати документи, працювати у громадській організації або переконувати американських знайомих підтримувати проукраїнські рішення. Такі дії менш помітні, проте іноді мають довготриваліший вплив.
Чому вимагати від діаспори масових протестів неправильно
Очікування, що всі українці у США мають одночасно вийти на вулиці, часто виникає через різницю між політичною культурою України та Сполучених Штатів. В Україні масові протести стали важливим способом захисту громадянської позиції. У США ж активність може проявлятися через локальну політику, роботу виборчих штабів, контакти з депутатами, судові процеси, громадські кампанії та участь у профільних організаціях.
Не варто також плутати відсутність масштабних мітингів із відсутністю української позиції. Громада може діяти розосереджено, без єдиного центру та без постійної присутності на вулицях. Частина людей не довіряє гучним лідерам, частина не хоче перетворювати тему підтримки України на партійний конфлікт, а дехто прагне зберегти робочі та сусідські зв’язки в американському суспільстві.
Це не означає, що українцям у США не потрібно бути активнішими. Навпаки, у періоди важливих політичних змін особливо необхідні координація, чіткі вимоги та спільна комунікація. Проте ефективність громади вимірюється не лише кількістю учасників на площі. Важливими є регулярність дій, здатність пояснювати американському суспільству позицію України та готовність працювати навіть тоді, коли тема перестає бути головною новиною.
Отже, причин, чому українці у США не виходять на масові протести, щонайменше чотири: неоднорідність самої діаспори, вибір інших форм політичної участі, страх за роботу та правовий статус, а також втома й сумніви в результативності вуличних акцій. Оцінювати громаду лише за присутністю на мітингах було б спрощенням. Підтримка України може бути тихою, системною та непублічною, але від цього вона не обов’язково стає менш важливою.