Фінляндія готується закупити мільйон протипіхотних мін

Фінляндія готується до масштабного поповнення арсеналу протипіхотними мінами на тлі погіршення безпекової ситуації в Європі. Країна має намір закупити у власних виробників близько мільйона таких боєприпасів, а на реалізацію плану передбачили приблизно 100 мільйонів євро. Очікується, що виробництво вдасться налагодити до 2028 року.

Рішення свідчить про суттєву зміну оборонної політики Гельсінкі. Протягом тривалого часу Фінляндія дотримувалася міжнародних обмежень щодо протипіхотних мін, однак після виходу з Оттавської конвенції країна отримала можливість повернутися до їхнього виробництва, накопичення та потенційного використання. У фінському командуванні наголошують, що підготовка до майбутніх закупівель уже розпочалася.

Фінляндія планує розгорнути власне виробництво

За даними фінської сторони, у країні є близько шести компаній, які потенційно здатні виготовляти протипіхотні міни. Залучення внутрішніх виробників має забезпечити контроль над поставками, скоротити залежність від іноземних партнерів і дати змогу швидше поповнювати запаси в разі загострення ситуації.

План закупівель розрахований не лише на одноразове придбання боєприпасів. Йдеться про створення стійкої виробничої спроможності, яка могла б підтримувати оборонні потреби країни в довгостроковій перспективі. Для Фінляндії це особливо важливо через її протяжний сухопутний кордон із росією та необхідність готуватися до різних сценаріїв розвитку подій.

Мільйон протипіхотних мін є значним обсягом навіть для держави з розвиненою системою територіальної оборони. Такі боєприпаси можуть розглядатися військовим командуванням як один із засобів стримування потенційного наступу, уповільнення пересування військ і захисту важливих напрямків. Водночас їх застосування пов’язане з високими ризиками для цивільного населення, особливо після завершення бойових дій.

Орієнтовна вартість програми становить близько 100 мільйонів євро. Фінансування має охопити не тільки безпосереднє виготовлення мін, а й підготовку виробничих ліній, технічне переоснащення підприємств, контроль якості, логістику та зберігання. Точні умови майбутніх контрактів, а також перелік компаній, які братимуть участь у програмі, мають визначити на наступних етапах.

Чому Гельсінкі переглянув політику щодо мін

Фінляндія офіційно пов’язує повернення до протипіхотних мін із погіршенням загальної безпекової ситуації. Прем’єр-міністр Петтері Орпо раніше називав Росію довгостроковою загрозою для безпеки Фінляндії та Європи. У такій ситуації оборонне планування країни дедалі більше орієнтується на можливість тривалого конфлікту високої інтенсивності.

Вихід Фінляндії з Оттавської конвенції набув чинності в січні. Цей документ, який діє з 1999 року, забороняє державам-учасницям виробляти, використовувати, накопичувати та передавати протипіхотні міни. Також конвенція зобов’язує країни знищувати наявні запаси. Загалом до міжнародної угоди приєдналися 164 держави.

Фінська влада вважає, що нові оборонні обставини потребують перегляду попередніх підходів. Країна має значний досвід підготовки до потенційної агресії, зокрема підтримує розгалужену систему резерву та територіальної оборони. Утім, сучасна ситуація в Європі змушує Гельсінкі посилювати не лише чисельність особового складу, а й запаси озброєнь та боєприпасів.

Повернення до мінної зброї вже викликало дискусії щодо балансу між національною безпекою та гуманітарними зобов’язаннями. Протипіхотні міни можуть залишатися небезпечними багато років після встановлення. Вони не завжди дають змогу визначити, хто саме стане жертвою, а їхнє розмінування потребує значних коштів, часу та спеціальної техніки.

Водночас прихильники рішення у Фінляндії наголошують, що йдеться передусім про підготовку до оборони власної території. За їхньою оцінкою, наявність достатніх запасів може посилити стримування та ускладнити потенційний наступ противника. Остаточна ефективність такого підходу залежатиме від військової доктрини, контролю за зберіганням і чітких правил застосування.

Посилення оборони на кордоні та в Європі

Фінляндія вже частково укріпила кордон із росією. Водночас нині Гельсінкі не планує будувати масштабну систему оборонних споруд, подібну до тієї, яку створюють Польща та країни Балтії. Фінська влада заявляє, що до такого кроку вдаватиметься лише за появи безпосередньої загрози нападу.

Такий підхід передбачає поєднання мобільних військових підрозділів, розвідки, резерву, технічних засобів спостереження та інженерних укріплень. Протипіхотні міни в цій системі можуть розглядатися як елемент загальної оборони, а не як самостійний інструмент. Їх потенційне використання вимагатиме точного планування, маркування небезпечних ділянок і подальшого гарантованого розмінування.

Рішення Фінляндії ухвалюється на тлі ширших змін у підходах європейських держав до оборонного планування. Країни НАТО збільшують витрати на безпеку, переглядають запаси боєприпасів, розширюють виробництво озброєнь і готуються до можливих криз на східному фланзі Альянсу. Окрему увагу приділяють здатності швидко переміщувати війська, техніку та поранених у разі масштабного конфлікту.

Європейські військові структури також обговорюють сценарії можливої агресії проти країн Балтії. Основними завданнями називають стримування наступу, захист критичної інфраструктури та послаблення сил противника. На цьому тлі Фінляндія прагне посилити власну готовність і гарантувати, що в разі кризи матиме достатньо ресурсів для тривалої оборони.

Закупівля мільйона протипіхотних мін стане одним із найбільш суперечливих оборонних проєктів Фінляндії останніх років. З одного боку, програма демонструє прагнення країни самостійно зміцнити обороноздатність і зменшити ризики, пов’язані з можливими перебоями в постачанні. З іншого боку, вона означає відхід від багаторічної міжнародної політики обмеження мінної зброї.

До 2028 року Фінляндія має визначити виробників, підготувати промислову базу та створити необхідні запаси. Успішне виконання плану залежатиме від бюджетного фінансування, темпів переоснащення підприємств і здатності забезпечити безпечне зберігання боєприпасів. Також важливим залишатиметься питання відповідності майбутнього виробництва національним нормам і міжнародному гуманітарному праву.