Всеволод Чабанець
Росія готує для Китаю рекордно вигідні умови постачання газу. Згідно з бюджетними розрахунками кремля, у 2026 році середня ціна російського газу для китайського ринку становитиме 247,9 долара за тисячу кубометрів. Для інших закордонних покупців «Газпрому» цей показник буде значно вищим — близько 562 доларів. Таким чином, різниця сягне 315 доларів, або приблизно 56%.
Кремль пішов на рекордну знижку: Китай купуватиме газ на 56% дешевше
Таке співвідношення цін свідчить про посилення залежності росії від китайського ринку. Після різкого скорочення поставок до Європи Москва змушена переорієнтовувати газовий експорт на Азію, однак переговорна позиція Пекіна виявилася значно сильнішою. Китай має можливість обирати між кількома постачальниками, тоді як росія фактично втратила значну частину колишнього європейського попиту.
Газ надходить до Китаю трубопроводом «Сила Сибіру», який почав працювати сім років тому. Цей маршрут став ключовим для російської газової стратегії після початку повномасштабної війни проти України та запровадження санкцій. Москва розраховувала, що китайський напрямок зможе швидко компенсувати втрати європейського ринку, проте на практиці Пекін не поспішає погоджуватися на високі ціни або брати на себе надмірні довгострокові зобов’язання.
У 2025 році Китай купував російський газ у середньому по 240,3 долара за тисячу кубометрів. Водночас інші закордонні клієнти «Газпрому» платили близько 406,5 долара. Тоді знижка для китайської сторони становила приблизно 41%. Отже, за рік розрив між цінами не лише зберігся, а й суттєво збільшився. Формально ціна для Пекіна зросла незначно, але вартість газу для інших покупців піднялася набагато сильніше.
Чому Китай отримує газ на особливих умовах
Китай використовує власну перевагу під час переговорів із росією. Пекін розуміє, що після втрати європейського ринку «Газпром» має обмежену кількість альтернатив. Будівництво нових газопроводів потребує років і мільярдів доларів інвестицій, а транспортування скрапленого газу не може повністю компенсувати відсутність розвиненої трубопровідної інфраструктури.
Крім того, Китай отримує газ не лише з росії. Важливим постачальником для країни залишається Туркменістан, який транспортує паливо через Узбекистан і Казахстан. Попри довгий маршрут — близько 1800 кілометрів до китайського кордону, — Пекін платить за туркменський газ приблизно на 40–60 доларів більше за тисячу кубометрів, ніж за російський. Це означає, що навіть з урахуванням витрат на транзит туркменський напрямок може бути вигіднішим для постачальника, ніж російська модель продажу.
Для Москви така ситуація означає втрату частини доходів і необхідність фактично субсидувати китайського покупця. Російський бюджет недоотримує кошти не лише через скорочення обсягів експорту, а й через зниження ціни кожної тисячі кубометрів. У довгостроковій перспективі це послаблює фінансову стійкість газової галузі та обмежує можливості компанії інвестувати в нові родовища, компресорні станції й експортну інфраструктуру.
Експерти також звертають увагу на те, що умови для Китаю є гіршими для росії не тільки порівняно з колишніми європейськими контрактами, а й порівняно з торгівлею газом між Пекіном та іншими постачальниками. Раніше європейський ринок забезпечував «Газпрому» значно вищу маржу. Тепер компанія змушена погоджуватися на нижчу прибутковість, аби зберегти хоча б частину експортних надходжень.
«Сила Сибіру-2» може посилити залежність Москви
Окремим питанням залишається майбутнє газопроводу «Сила Сибіру-2», який має проходити через Монголію до Китаю. Москва намагається представити цей проєкт як доказ поглиблення енергетичного партнерства з Пекіном. Проте сам факт домовленостей про будівництво ще не гарантує швидкого запуску трубопроводу або поставок у запланованих обсягах.
Китай, за повідомленнями, наполягає на ще нижчій ціні, ніж та, що передбачена чинними розрахунками для «Сили Сибіру». Пекін прагне перекласти значну частину витрат на будівництво та обслуговування маршруту на російську сторону. Для кремля це створює складний вибір: або погоджуватися на невигідні умови заради збільшення обсягів експорту, або відкладати проєкт, який мав стати одним із головних символів нового газового союзу росії та Китаю.
Проблема полягає в тому, що новий маршрут не матиме тієї ж економічної цінності, яку для росії колись становили трубопроводи до Європи. Європейські споживачі були географічно ближчими до основних родовищ, а інфраструктура будувалася десятиліттями. Постачання до Китаю потребує складнішої логістики, значних капіталовкладень і тривалих гарантій закупівлі. Якщо ціна залишатиметься низькою, окупність таких інвестицій може розтягнутися на десятиліття.
У 2027 році Москва, за бюджетними матеріалами, планує продавати газ Китаю приблизно по 251,3 долара за тисячу кубометрів. Для інших закордонних клієнтів ціна може становити близько 450 доларів. Знижка зменшиться до 46%, однак і надалі залишатиметься надзвичайно великою. Це підтверджує, що пільгові умови для Пекіна не є тимчасовою поступкою, а перетворюються на важливу частину російської експортної політики.
Перспективи зростання китайського попиту також не виглядають безмежними. Очікується, що споживання імпортного газу в КНР досягне піку в середині 2030-х років. Після цього попит може стабілізуватися або почати знижуватися через розвиток відновлюваної енергетики, атомної генерації, внутрішнього видобутку та збільшення частки вугілля в окремих сегментах енергетики.
Для «Газпрому» це означає ризик опинитися в ситуації, коли компанія побудує дорогі експортні маршрути, але не матиме достатньо платоспроможного попиту для їхнього повного завантаження. Китай за таких умов зможе й надалі домагатися мінімальних цін, посилаючись на альтернативні джерела постачання та обмежені перспективи зростання ринку.
Рекордна знижка на російський газ демонструє не силу кремля, а його залежність від єдиного великого покупця. Москва прагне зберегти статус енергетичної держави, проте після втрати європейського ринку змушена продавати ключовий ресурс на дедалі менш вигідних умовах. Китай отримує дешеве паливо та додаткові важелі впливу, тоді як росія стикається зі скороченням доходів, високою вартістю нових проєктів і невизначеністю майбутнього газового експорту.