Зоряна Білокрай
США оголосили про масштабний пакет домовленостей з Узбекистаном на суму близько 12 мільярдів доларів. Угоди охоплюють торгівлю, інвестиції, авіацію, видобуток корисних копалин, фінансові послуги, високі технології та космічні дослідження. Вашингтон прагне посилити економічну присутність у Центральній Азії, яка дедалі більше привертає увагу через значні запаси природних ресурсів і стратегічне розташування між росією, Китаєм, Південною Азією та Європою.
Для США домовленості з Ташкентом мають не лише комерційне, а й геополітичне значення. Упродовж десятиліть центральноазійські держави залишалися в зоні переважного впливу Москви та Пекіна. Росія зберігає тут військові, політичні й трудові зв’язки, тоді як Китай активно фінансує інфраструктурні проєкти, розвиває транспортні коридори та скуповує сировину. Новий американський пакет може стати спробою сформувати альтернативний центр економічної взаємодії.
Які угоди уклали США та Узбекистан
Про нові домовленості стало відомо під час візиту державного секретаря США Марко Рубіо до Самарканда. Американська сторона представила співпрацю як довгострокове партнерство, засноване на інвестиціях приватного бізнесу та розширенні доступу узбецьких компаній до глобальних ринків.
Загалом ішлося про 54 угоди у сферах торгівлі, фінансів, технологій та промисловості. Одним із найбільш помітних напрямів стала авіація. Компанія GE Aerospace домовилася про постачання авіаційних двигунів для Uzbekistan Airways. Для узбецького перевізника це означає можливість оновити парк літаків і підвищити його відповідність міжнародним стандартам. Для американського виробника угода відкриває перспективний ринок, який може розширюватися разом зі зростанням пасажирських і вантажних перевезень у регіоні.
Окремий блок домовленостей стосується фінансового сектору. Компанії Franklin Templeton, Oppenheimer, Citigroup та BlackRock мають сприяти виходу узбецького бізнесу на міжнародні ринки капіталу. Це може допомогти підприємствам залучати кошти не лише через державні банки або внутрішні джерела, а й за допомогою глобальних інвесторів, облігаційних програм та інвестиційних фондів.
Для Узбекистану такий доступ є особливо важливим у період економічної модернізації. Країна намагається залучати іноземний капітал, реформувати державні підприємства, розвивати приватний сектор і зменшувати залежність від обмеженого кола партнерів. Водночас міжнародні фінансові компанії отримують можливість працювати на одному з найбільших ринків Центральної Азії, де проживає понад 35 мільйонів людей.
Важливе місце у пакеті посідає гірничодобувна промисловість. Угоди з ReElement Technologies та Trafigura пов’язані з розвідкою, видобутком і переробкою сировини. Йдеться передусім про критично важливі мінерали, які використовують у виробництві акумуляторів, електроніки, авіаційного обладнання, озброєнь і продукції високих технологій.
Сполучені Штати зацікавлені у створенні ланцюгів постачання, які не залежатимуть виключно від Китаю. Пекін нині посідає провідні позиції у видобутку та переробці багатьох рідкісноземельних елементів і металів. Тому співпраця з Узбекистаном розглядається як спосіб диверсифікувати джерела сировини та знизити вразливість американської промисловості до можливих торговельних обмежень.
Ще одним напрямом стало приєднання Узбекистану до американського космічного проєкту Artemis. Участь у цій ініціативі може відкрити для узбецьких науковців і технологічних компаній доступ до міжнародних дослідницьких програм, освітніх обмінів та спільних розробок. Для Вашингтона це також спосіб посилити присутність у сфері, де конкуренція між провідними державами набуває стратегічного характеру.
Чому Вашингтон посилює присутність у Центральній Азії
Центральна Азія стала важливим регіоном для глобальної конкуренції. Держави регіону мають значні запаси газу, урану, міді, золота, літію та інших ресурсів. Водночас вони розташовані на перетині торговельних маршрутів, які можуть з’єднати Китай, Південну Азію, Кавказ, Туреччину та Європу.
Росія традиційно спирається на історичні зв’язки, російськомовне середовище, безпекові механізми та мільйони трудових мігрантів із Центральної Азії. Однак її можливості мають межі. Повномасштабна війна проти України, санкції та економічні труднощі послабили здатність Москви пропонувати масштабні інвестиційні проєкти. Крім того, центральноазійські уряди дедалі активніше прагнуть уникати надмірної залежності від будь-якої однієї держави.
Китай, своєю чергою, залишається одним із головних торговельних партнерів регіону. Пекін фінансує дороги, залізниці, промислові підприємства та енергетичні об’єкти. Проте китайська модель співпраці часто передбачає значний вплив на інфраструктуру, логістику та видобувні галузі. США намагаються запропонувати інший підхід — із більшим акцентом на приватний капітал, корпоративне управління, фінансові ринки та технологічне партнерство.
Під час візиту Марко Рубіо наголосив, що Вашингтон не вимагає від країн Центральної Азії припиняти співпрацю з росією або Китаєм. Американська позиція полягає у тому, щоб створити для місцевих урядів і компаній додатковий вибір. Така риторика має особливе значення для Узбекистану, який прагне проводити багатовекторну зовнішню політику та розвивати зв’язки одночасно з кількома центрами сили.
Фактично США пропонують Ташкенту не геополітичний союз проти конкретної держави, а розширення економічних можливостей. Водночас сам масштаб угод свідчить, що економічна конкуренція має чіткий стратегічний вимір. Контроль над сировиною, технологіями, фінансами та транспортними маршрутами дедалі частіше стає інструментом міжнародного впливу.
Великі плани Узбекистану та перспективи партнерства
Новий пакет домовленостей продовжує курс на зближення між Вашингтоном і Ташкентом. Раніше Узбекистан заявляв про плани придбати американські товари та інвестувати в економіку США майже 35 мільярдів доларів протягом трьох років. У довгостроковій перспективі обсяг таких закупівель та інвестицій може перевищити 100 мільярдів доларів за десять років.
Ці цифри охоплюють не лише прямі американські вкладення в Узбекистан. Значна частина домовленостей передбачає майбутні контракти, закупівлі обладнання, фінансові операції та інвестиції приватних компаній. Тому остаточний економічний ефект залежатиме від того, наскільки швидко сторони зможуть перейти від меморандумів до практичної реалізації проєктів.
Для Узбекистану головним результатом може стати модернізація промисловості та транспортної системи. Американські технології здатні підтримати розвиток авіації, гірничої галузі, енергетики, цифрової інфраструктури та наукових досліджень. Доступ до міжнародних ринків капіталу також може прискорити приватизацію і допомогти місцевим компаніям залучати фінансування на конкурентніших умовах.
Однак реалізація угод залежатиме від регуляторних реформ, прозорості державних закупівель, захисту прав інвесторів і стабільності законодавства. Американський бізнес зазвичай оцінює не лише ресурсний потенціал країни, а й якість судової системи, можливість вільного руху капіталу та рівень корупційних ризиків. Без структурних змін частина заявлених інвестицій може залишитися на рівні планів.
Для росії та Китаю поява такого масштабного американського пакета є сигналом про зміну балансу сил у Центральній Азії. Вашингтон поки не може швидко витіснити Пекін або Москву з регіону, але здатен поступово зайняти важливі ніші у видобутку критичних мінералів, фінансах, авіації та технологіях. Якщо домовленості з Узбекистаном будуть виконані, вони можуть стати основою для подальшого розширення американської присутності в інших країнах Центральної Азії.
Інвестиції США в Узбекистан на 12 мільярдів доларів демонструють, що конкуренція за вплив у регіоні переходить у площину економіки та технологій. Ташкент отримує можливість балансувати між великими партнерами, а Вашингтон — доступ до стратегічних ресурсів і нових ринків. У найближчі роки саме практичні результати цих угод визначать, чи стане американська ініціатива довгостроковим геополітичним проєктом, чи залишиться лише масштабною декларацією про наміри.