Ірма Шелест
Нічне небо над Антарктикою подарувало українським полярникам рідкісне поєднання природних і космічних явищ. На одному зі знімків, зроблених поблизу станції «Академік Вернадський», одночасно видно червоне полярне сяйво та дві далекі галактики — Велику й Малу Магелланові Хмари. Незвичайний кадр демонструє, наскільки різними можуть бути масштаби явищ, які людське око здатне спостерігати в одному напрямку.
Фотографію зробив український полярник Сергій Якущенко на острові Галіндез у Західній Антарктиці. У цьому регіоні, далеко від яскравого міського освітлення, нічне небо залишається надзвичайно темним і прозорим. Завдяки цьому вчені та учасники експедицій можуть спостерігати не лише полярні сяйва, а й об’єкти далекого космосу, які в інших умовах часто губляться у світловому забрудненні.
Червоне полярне сяйво над Антарктикою
Полярне сяйво виникає у верхніх шарах атмосфери Землі під час взаємодії заряджених частинок сонячного вітру з атомами та молекулами газів. Сонце постійно випускає потік частинок, а під час періодів підвищеної активності цей потік може посилюватися. Досягнувши магнітного поля нашої планети, частинки спрямовуються до полярних областей, де й провокують світіння неба.
Колір сяйва залежить від того, з якими газами взаємодіють частинки, а також від висоти, на якій відбувається цей процес. Найчастіше полярне сяйво асоціюють із зеленим відтінком. Його створюють атоми кисню на відносно невеликих висотах над поверхнею Землі. Проте за інших умов світіння може набувати червоного, рожевого, фіолетового або навіть жовтуватого забарвлення.
Червоний колір зазвичай формується значно вище — на висотах понад 200 кілометрів. Там збуджені атоми атомарного кисню випромінюють світло з характерним червоним відтінком. Таке сяйво часто здається слабшим за зелене, тому для його фіксації потрібні темне небо, сприятлива погода та камера з відповідними налаштуваннями.
Антарктичні станції є особливо цінними місцями для спостереження за атмосферними явищами. У полярну ніч сонячне світло тривалий час не заважає спостереженням, а віддаленість від великих населених пунктів забезпечує мінімальний рівень штучного освітлення. Водночас суворий клімат, сильний вітер, низькі температури та мінлива хмарність роблять кожен вдалий кадр результатом терпіння й наполегливої роботи.
Знімок Сергія Якущенка привертає увагу не лише незвичним кольором атмосфери. На темному тлі поруч із червоним сяйвом помітні дві розмиті світлі плями. Це Магелланові Хмари — галактики-супутники Чумацького Шляху, які можна побачити в південній частині небосхилу.
Магелланові Хмари на одному кадрі із сяйвом
Велика та Мала Магелланові Хмари є карликовими галактиками, гравітаційно пов’язаними з нашою галактикою. Вони мають неправильну форму та складаються із зір, газу й космічного пилу. Для спостерігача із Землі ці об’єкти виглядають як слабкі туманні плями, проте насправді кожна з них містить величезну кількість зіркових систем.
Велика Магелланова Хмара розташована приблизно за 160 тисяч світлових років від Землі. Мала Магелланова Хмара ще віддаленіша — близько 200 тисяч світлових років. Це означає, що світло, зафіксоване камерою українського полярника, вирушило в подорож до Землі задовго до появи сучасної цивілізації. Фактично фотографія показує не лише далекі об’єкти, а й своєрідний фрагмент минулого Всесвіту.
Побачити Магелланові Хмари неозброєним оком можна за сприятливих умов у Південній півкулі. Найкраще вони спостерігаються далеко від міст, де немає яскравих ліхтарів і рекламного освітлення. Для мешканців і гостей Антарктики ці галактики є помітними орієнтирами нічного неба, особливо в періоди тривалої темряви.
Велика Магелланова Хмара має значний інтерес для астрономів, оскільки в ній активно формуються нові зорі. Мала Магелланова Хмара також дає змогу досліджувати процеси розвитку галактик, взаємодію між зоряними системами та вплив гравітації Чумацького Шляху. Їхня відносна близькість у космічних масштабах робить ці об’єкти важливими для спостережень і наукових досліджень.
Космічна перспектива української експедиції
Особливість антарктичного кадру полягає в тому, що на ньому поєднані явища, які відбуваються на принципово різних відстанях. Полярне сяйво виникає у верхній атмосфері Землі — за сотні кілометрів над поверхнею планети. Натомість світло Магелланових Хмар долає сотні тисяч світлових років, перш ніж його реєструє об’єктив фотокамери.
Таке поєднання дає змогу наочно побачити масштаб Всесвіту. Над головою спостерігача відбувається швидкоплинна реакція між сонячним вітром і земною атмосферою, а на задньому плані сяють галактики, світло від яких вирушило до нас у далекому минулому. Один знімок таким чином об’єднує космічні процеси різного походження та тривалості.
Для українських полярників фотографування нічного неба є не лише способом зберегти вражаючі моменти експедиції. Такі спостереження допомагають популяризувати науку, привертати увагу до роботи антарктичних дослідницьких станцій і показувати, наскільки важливими є регулярні спостереження за атмосферою та космічним середовищем.
Станція «Академік Вернадський» розташована в одному з найвіддаленіших регіонів планети, але завдяки роботі експедицій унікальні явища Антарктики стають доступними людям у всьому світі. Червоне полярне сяйво, зафіксоване поруч із Магеллановими Хмарами, нагадує, що навіть у найсуворіших умовах українські науковці продовжують спостерігати за природою Землі та досліджувати зв’язок нашої планети з космосом.
Цей кадр також демонструє цінність темного неба. Там, де відсутнє штучне освітлення, можна побачити набагато більше: кольорові прояви сонячної активності, далекі галактики, зоряні скупчення та тонкі зміни атмосфери. Саме тому антарктичні спостереження мають значення не лише як видовищні фотографії, а і як частина постійного вивчення навколишнього середовища.
Незвичайне фото українських полярників стало своєрідним нагадуванням про єдність земного й космічного. У ньому одночасно відображені активність Сонця, властивості атмосфери нашої планети та світло галактик, що мільйони років рухалося крізь простір. Завдяки уважності дослідників цей рідкісний момент зберігся як яскраве свідчення краси антарктичного неба.
Джерело: НАНЦ і Universe Space Tech.